Виховна година для 5 -9 класів "Культура мовлення людини"

ТАБЛИЦЯ № 1

Мова -

-   "жива схованка людського духу" (П.Мирний);

-   "коштовний скарб народу" (І.Франко):

-   "життя духовного основа" (М.Рильський);

-   "генофонд культури"(О.Гончар).

ТАБЛИЦЯ № 2

"Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської

 вихованості, ні духовної культури..."

(В .Сухомлинський).

ТАБЛИЦЯ № З

  Народна мудрість про культуру мовлення.

Ø  Що маєш казати , то наперед обміркуй.

Ø  Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.

Ø  Добра голова не каже пусті слова.

Ø  Слово - не стріла, а глибше ранить.

Ø  Меле так, що й купи не держиться.

Ø  Лепече, як той пустий млин.

Ø  Сказаного й сокирою не вирубаєш.

Ø  Гостре словечко коле сердечко..

ТАБЛИЦЯ № 4

Щоб бути культурними співрозмовниками, необхідно:

1. Шанувати мову і людей, з якими спілкуємось.

2. Багато читати.

3. Добре оволодіти нормами кожної мови, яку вивчаємо.

4. Виражати думки не модно, а правильно.

(Таблиці розміщені на дошці, подані у вигляді презентації або матеріал написаний на дошці)

Вчитель:

Багато є таємниць у світі, і одна з-поміж них мова. Сотні вчених намагалися розкрити таємницю походження мови. Народи змагалися за право називати себе спадкоємцями першої людської мови. Дослідники з напруженою болісною увагою схиляються над черепом первісної людини, вишукуючи місця, де міг би міститися центр мови, і над щелепами, з яких вийшли перші звуки. Як вони звучали ? На це відповіді немає.

Слово - велика таємниця. Всі релігії вважали здатність мови даром Божим, що його одержує людина разом з життям. З самого початку слово вимагало обережності. Завжди існували слова священні і слова - прокляття, яких не можна було вимовляти. Магічна сила слова полягає у здатності його викликати уяву, образи. Воно сприймається п'ятьма відчуттями. У слові постають перед нами сторінки стародавньої історії, промовляють до нас високі вершини гір, водоспади, льодові пустелі, глибінь космосу, стають зримими найдрібніші частинки Всесвіту. Нам невідомо нічого про джерела мови, коли окрилила її перша проспівана пісня. За допомогою слова ми проникаємо в думки і почуття, які хвилювали людей за тисячоліття до нас. Можемо звернутися до далеких нащадків, передати їм у слові найсокровенніше. Слово - найвірніший посланець з минулого у сьогодення, із сьогодення у прийдешнє. Слово - це схованка мудрості і невмирущості народу.

Мовна скарбниця зібрана у словниках. Майстрами слова стають закохані у слово письменники.

Таємнича велич слова. Та водночас слово є робочим знаряддям і застосовується для найбуденніших справ. Одні і ті ж слова можуть скластися в молитву і зухвалу пісеньку, ними можна обдурювати і карати, вони вештаються вулицями, працюють у полі, пораються на кухні.

Колись вірили, що певним словом можна й скарби з землі знаходити, недуги лікувати, від лихих людей та звіря рятуватися. Однією і тією ж мовою, незважаючи на красу її чи немилозвучність можна, виходить, і полову віяти і святий вогонь викрешувати. Усе залежить від того, хто як вміє володіти цим чарівним інструментом, що ним є слова.

З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою. Це ознака, яка вивищує людину від усього світу. Починається прилучення дитини до краси рідної мови з бабусиних казок і маминої колискової пісні. Кожен день людину супроводжує мова. Завжди і скрізь вона наш учитель. Ось що про мову говорили наші письменники.

(Таблиця №1).

Усі наші діяння і думки закріплюються у слові. Від того, як говорить та чи інша людина можна уявити собі загальний розвиток цієї людини, її освіту і культурний рівень. Чим культурніше людина, тим розвиненішою є її мова. У природі не буває людей, що визначались би високим інтелектом і водночас примітивною, як у первісного дикуна мовою. Ось як сказав В.Сухомлинський. (Таблиця №2).

Отже, культура мови невіддільна ознака загальної культури людини. Володіти словом повинен і робітник, і інженер, селянин і лікар, і дорослі, і малята, бо люди завжди між собою спілкуються. Без мови неможливий колектив, праця, дружба. Тому ми повинні бережно ставитися до мови, удосконалювати мовну культуру.

Мовлення людини - це дзеркало, в якому вона відбивається до найменших дрібниць. Недаремно ж один стародавній філософ сказав: "Заговори, щоб я тебе побачив". Cтендаль сказав, що спілкування з людьми відкриває нам часто очі на самих себе. Це моральне дзеркало, від якого не слід відвертатися.

Кажуть, що людину зустрічають по одягу. Модний, вишуканий, дорогий одяг лише дає перше враження про зустрічного. Буває, що людина скромно одягнена, на перший погляд зовсім непримітна, а коли заговорить, скаже всього кілька слів, розставатися з нею не хочеться. Вона стає нам приємною і близькою. Щирість її так до душі співрозмовнику, дивись, і у нього настрій з'явився.

Ось як оцінюється вміння говорити в усній творчості. (Таблиця № 3).

Вчитель: Подумаємо, яким  перш за все повинно бути наше мовлення ?

(змістовним, послідовним, незасміченим, грамотним).

Пропоную вам послухати розмову хлопчиків і визначити рівень грамотності і їх мовну культуру.( учні розігрують діалог)

Ух, і здорово !

Недавно мій сусід по квартирі, хлопчик років дванадцяти, повернувся з кіно. Очі його збуджено ближчали.

—      Що, хороша була картина? — спитав я.

—      Ух, і здорово! — відповів він.

—      Що ж здорово?

— Та, розумієте, так здорово! Спочатку, значить, він раптом довідується, а потім розумієте... Ну, словом просто, просто здорово...Загалом, так би мовити, він спочатку не знає, а вони ... Ну, загалом здорово... Розумієте?

(відсутня елементарна культура мови. Мовлення хаотичне, беззмістовне, засмічене словами-паразитами ну, значить, так би мовити. Бідний словниковий запас).

Така розповідь викликає сміх і співчуття.

Вчитель: яким ще має бути мовлення?

Учень: не скованим. Недобре враження справляє людина, яка намагається висловитись високопарно, зловживає іншомовними словами, щойно вичитаними або почутими афоризмами. Людина, яка вживає у свої мові грубі, брудні, лайливі слова - людина невихована.

Вчитель: чи стикаємося ми з такими недоліком, як багатослів'я?

Учень: так. Це найпоширеніша мовна вада. Невміння висловлюватися коротко і точно, знаходити потрібні слова, відкидати усе другорядне і зайве, викладати думки в логічній послідовності - ось конкретні прояви нашого мовлення.

Вчитель:   чи однаково важливим у спілкуванні, як ви думаєте, є вміння слухати?

Учень: так. Уміння вислухати співбесідника, не перебиваючи його, навіть якщо ви з ним не згідні-одна з перших ознак добре вихованої людини. З такою людиною розмовляти легко і прийти до згоди простіше. Привітність і ввічливість обов'язкові в стосунках між знайомими і незнайомими людьми.

Вчитель: давайте подумаємо, на що насамперед треба зважити у спілкуванні з людьми?

Учні: - насамперед на вік людини, з якою розмовляєте, на місце, де ви перебуваєте, на настрій співрозмовника.

Наприклад:

1. Тому, хто милується заходом сонця, не говоріть про свої плани роботи, а тому, хто обговорює план роботи - про свою вечірку.

2. Не скаржіться в товаристві або в присутності третьої особи на свої сердечні справи чи домашні суперечки, бо це може поставити співрозмовника у незручне становище. Секрети залишають, звичайно, при собі.

3.  У товаристві уникають страшних історій і взагалі не розповідають усього того, що може викликати тяжкі спогади і сумний настрій.

4.  У дорогах не розповідають про катастрофи.

5.  За столом не говорять про речі, які можуть зіпсувати апетит.

6. Під розмови не виявляють цікавості і не вникають в чужі справи.

7. Біля хворого не говорять про хвороби.

8. До старших обов'язково звертаються на "ви".

Учень читає гумореску П.Глазового "У трамваї".

Вчитель: поділимось думками про культуру мовлення "лобуряки".

 Вчитель:  як треба спілкуватися в театрі, бібліотеці, як розмовляти по телефону ?

Отже, мовна культура вимагає дотримання мовного етикету. Основне у мовному етикеті - ввічливість, взаємоповага співрозмовників.

Ввічливе слово - цілюще повітря. Недаремно в народі кажуть, що слово здатне загоїти рану. Але грубе слово може заподіяти і невигойної рани. Із людьми ввічливими, добрими приємно жити, вчитися. Чи не тому слова подяки, вітання називають чарівними ? Пригадайте їх.

(Здрастуйте, добридень, доброго ранку, будь -ласка, спасибі, вибачте, до побачення!, на все добре!, до зустрічі!, прощавайте!, щасливо!)

Формули на зразок "чао", "пока", "бувай", "прівєтік", "здоров", "драсті" - грубуваті, нелітературні, мають відтінок фамільярності, свідчать про мовну неохайність.

Послухайте, навіщо потрібні людям "чарівні слова".

Пустим лісом ішли двоє подорожніх - Дідусь і Онук. Була спека, подорожнім хотілося пити.

Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Подорожні нахилилися, напилися.

Дідусь сказав:

-   Спасибі тобі струмочок.

 Онук посміхнувся.

-   Чому ти посміхаєшся? - спитав Дідусь.

-   Навіщо ви, Дідусю, сказали струмкові спасибі? Адже він не жива істота, не почує ваших слів, не знатиме про вашу подяку.

Дідусь замислився. Струмочок все дзюрчав і дзюрчав. У лісі співали пташки. Помовчавши, Дідусь сказав:

- Це так...Струмочок нічого не почує. Якби води напився вовк, він міг би й не подякувати, а ми не вовки, а люди – не забувай цього, Внучку. А знаєш, для чого людина говорить спасибі? Знаєш, кого це слово підносить?

Онук замислився. Він ще ніколи не думав над цим.

- Людину, - сказав Дідусь. – Ми говоримо спасибі для того, щоб не стати ні вовком, ні ослом, ні безмозкою куркою...(За В. Сухомлинським).

Вчитель: як ви зрозуміли значення останніх слів Дідуся?

Чарівні слова – це не тільки вияв ввічливості. У них ми виявляємо людську сутність, поважаємо людину, шануємо в ній самостійність, незалежність, добру волю. Ними ми пробуджуємо почуття взаємного довір'я, зближуємось з людьми, відкриваємо свої душі.

Учениця читає свою казку про чарівні слова.

На жаль, ми чуємо сьогодні багато неприязних слів, від яких зразу псується настрій ще зранку, на початку нового робочого дня. Цей заряд, який ми отримали у тролейбусі, виявиться у спілкуванні в школі, на роботі. Пробуємо, скажімо, попросити, щоб сусід забрав свою руку з голови чи з плечей, а у відповідь чуємо грубість.

Учень читає гумореску П. Глазового "Справжній мужчина".

Відомо, що спілкуватися з вихованою людиною приємно, легко, щиро й невимушено.

Вчитель:

Є мови більш або менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу, та наймиліша і найдорожча для людини – її рідна мова. Бо у ній відлунюють сторінки історії свого народу.

            Людина може володіти кількома мовами залежно від її здібностей, нахилів, прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою вона користується щоденно, а й тому, що рідна мова – невід'ємна частка Батьківщини, голос свого народу і чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші і найніжніші струни людської душі.

            Мова – найкоштовніше надбання кожного народу. Рідна, як мати, як Батьківщина, як все найдорожче серцю. У мові наш народ передає свій досвід і мудрість, культуру і традиції.

            Дуже прикро, що сьогодні ми ще бачимо людей, байдужих до своєї мови.

Учень читає гумореску П. Глазового "Кухлик".

Боротьба за чистоту і високу мовну культуру – це боротьба за культуру взагалі. Дбати про очищення мови від усякого засмічення і за дальше піднесення її культурного рівня – це обов'язок кожного громадянина. Рідна мова – це не лише письменницька проблема. Вона стосується виховання людини. Людина, яка знає і береже рідну мову, - справжній патріот.

Справді, велика таїна схована в природі рідного слова, яке здатне викликати відчуття причетності до національної історії, культури.

Правильно і чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це обов'язок кожної культурної людини.

Дбайливе ставлення до розмаїтості, багатства рідної мови має привчити людину ставитись уважно й до мови іншого народу, прагнути всіма силами не порушувати ні тут, ні там своєрідного звучання кожної мови.

(Таблиця № 4)

Тож працюймо над своїм мовленням, бережімо свою рідну мову і не допускаймо, щоб її калічили. Будьмо культурними і вихованими. 
Рятуймо найменше слово

            Від мародерства , брехні,

            Рятуймо вкраїнську мову,

            Коли ми ще гідні її. (М. Рябчук).